ЗІ СВЯТОМ СВЯТОГО ВАЛЕНТИНА!
День Святого Валентина! .Повітря наповнене чимось таким ніжно- тремтячим та прекрасним. Відкріваю очі : перший сонячний промінь ніжно доторкнувся, наче поцілував, білу орхідею, що чатує на нього на підвіконні, пробігся по стіні і раптом, перетворившись на розово- кавове щастя, заповнив ним всю кімнату, а потім і мене по вінця радістю та вдячністю, тому хто поруч, а особливо тій людині, яка багато років тому перейшла в інший вимір, в інший світ, але продовжує жити в моєму серці та душі.
Після трагічної смерті чоловіка ( йому було лише 40 років) я відчувала свою провину, за те, що не долюбила, не доцілувала, не встигла розказати про свої почуття до толку. Була робота, діти, друзі і наше кохання... Таке просте і природне, як повітря. Воно було скрізь, ми ним дихали, гуляючи по місту. дивлячись разом фільм, слухаючи пісню чи милуючись радугою над річкою Горинь... Не те щоб я не цінувала його безмежне кохання - скоріше не вміла висловити свою вдячність. В інститутах цьому не вчать, вчить життя.Але за ці уроки приходится платити дуже дорого. Мені тоді чомусь здавалося, що в нас ще все попереду, ще встигну все сказати, все зробити.... Не встигла. Не зуміла. А він встиг...
Його любили, мабуть, всі. Його не можна було не любити, бо він любив всіх: батьків, тещу, дітей, родичів, друзів, племінників ( це була його особлива любов)... Єдиною причиною наших сімейних сварок була його тяга до подарунків. Він любив дарувати всім, але мене просто " задарував" з приводу будь якого свята, без всякого приводу, коли мав, гроші і навіть коли вони були останніми копійками. Коли зовсім не було грошей дарував польові квіти , гілочку бузку чи написаного вірша. Особливо я боялася, коли був день заробітньої плати. бо він перетворювався в офіційну гору подарунків. Я гнівалась, він обіцяв більше ніколи- ніколи цього не робити, а вже за годину ніс якийсь новий сюрприз- подарунок. Наші діти, друзі, племінники до цих пір памятають ( ви ж памятаєте, правда?) ці історіі. Вони теж були наповнені його любов"ю та увагою. Ні- ні, він не був ідеальним та безгрішним. Звичайний собі чоловік з надзвичайно добрим серцем, що любив весь світ... І передав це у спадок мені та нашим дітям.
Я пишу, а на очах стоять сльози. Та це не сльози втрати коханого, це сльози вдячності, що він був у моєму житті, є і буде завжди в наших дітях, в наших внуках, в наших спогадах...Якщо я зараз люблю когось чи піклуюсь про когось - то це я люблю його, а він вже моїми очима, моїм серцем любить того когось та піклується про нього.
Після його смерті мені довгий час снився один і той же сон: я бачу свого коханого, він дуже сумний, хоче піти від мене, але не наважується мені про це сказати. Мені дуже боляче це відчувати, я ві сні знаю, що мушу його віддати іншій жінці і мені від цього не вимовно боляче. Я не хочу цього. Але не можу винести його безмовного смутку і відпускаю, вириваючи з серця свою ревність: " Йди, якщо там тобі буде краще- буду рада за тебе." А в самої серце на дрібні скалки. З тих пір він мені більше не снився. Що це було? Випробування? Перевірка? Не знаю. Знаю лише, що він продовжує бути поруч. простягаючи мені свою любов та допомогу через роки, вимірювання та паралельні світи...
Хай щастить вам, люди! Цінуйте один одного! Цінуйте час, що вам відведено провести разом, бо він має властивість часом обірватись і в житті не має кнопки "ПОВТОРИТИ". Бажаю вам кохати та бути коханими!!! Бо це і є ЩАСТЯ!
Комментариев нет:
Отправить комментарий